- _ І Ї А Б В Г Д Ж З К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ч Ш Щ Я 
__ПІСЛЯСЛОВО, ПІСЛЯСЛОВО
Читача може здивувати, чому автор цієї книжки, наводячи зразки хибних речень, не називає прізвища тих, що помилились, і не вказує на ті видання (назви газет і журналів), які нерозважно вмістили мовні покручі. Я робив це свідомо: яка потреба викликати в читача недовіру до, часто доброї, мови певного письменника, журналіста або науковця, які випадково допустились тої чи тої помилки? Ніякої. Помиляємось ми більшою або меншою мірою всі; мушу признатися, що я й сам, будучи дуже прискіпливим до мови своєї та інших, часом, у своїх белетристичних творах, непомітно для себе спіткнуся на якомусь слові. Ба навіть великий творець сучасної російської літературної мови О. Пушкін колись писав: «Без грамматической ошибки я русской речи не терплю». Отож, важить не хто помилився, а — як. Я добирав не випадкові помилки, а ті, що трапляються більш-менш часто, притаманні багатьом, і тим самим знижують загальний рівень нашої мовної культури. Декого з читачів може здивувати, навіщо я пропоную замість позиченого з іншої мови українське слово, відоме тільки на якійсь частині нашої території, в деяких діалектах української мови. Завжди, коли я стою перед такою дилемою, мені пригадуються чудові слова білоруського письменника Якуба Колоса: перед тим, як позичити слово з іншої мови, треба дуже пильно, ретельно обнишпорити всі кишені своєї пам’яті й лише після того, як ви переконалися, що в жодній із них нема потрібного слова, звертайтесь до позиченого, але з обов’язковою умовою — підпорядкувати його законам своєї мови. Усі позитивні приклади-ілюстрації, що підтверджують мою думку або пропозицію, я наводжу в цій книжці, покликаючись на джерела. Такими джерелами, відкіля я брав цілі фрази або слова, були: твори класиків української літератури, починаючи від І. Котляревського, живе народне мовлення, почуте з уст, шість томів Українсько-російського словника АН УРСР, Словарь української мови Б. Грінченка, Російсько-український словник Української Академії наук за редакцією А. Кримського, «Українські приказки, прислів’я й таке інше» М. Номиса, «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» Я. Головацького, Російсько-український фразеологічний словник І. Виргана й М. Пилинської і, звісно, твори сучасних українських письменників М. Бажана, О. Гончара, М. Стельмаха та інших. Опрацьовуючи зібраний протягом багатьох років матеріал для видання цієї книжки, я користувався цінними вказівками кандидатів філологічних наук І. Варченка й В. Коптілова, викладачів української мови Ніжинського педагогічного інституту, яким складаю велику подяку. Окремо дякую багатьом невідомим мені кореспондентам, що після публікації моїх мовних зауважень у журналах «Жовтень» та «Україна» й у газеті «Літературна Україна» звертались до мене, запитуючи про ті чи ті сумнівні для них випадки українського слововживання, й тим допомогли мені схопити те, що цікавить багатьох.

«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича  2018

← __МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ, МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ, САМОДОВЛІЮЧИЙ, САМОДОСТАТНІЙ, ВІРНО 2, ВЕРНО, СЛУШНО, ПРАВИЛЬНО, ПРАВДИВО 2, В ЗАЛЕЖНОСТІ, ЗАЛЕЖНО, ПРИ ОДНІЙ ДУМЦІ, НА САМУ ДУМКУ, ЯК НЕ ДИВНО, ХОЧ ЯК ДИВНО__ПЕРЕДНЄ СЛОВО, ПЕРЕДНЄ СЛОВО →

T: 0.031834641 M: 6 D: 0