ЧИ ТІЛЬКИ ЛИШЕ?, ТІЛЬКИ 5, ЛИШЕ 2

Чи тільки лише? Якось, здаючи мені машинопис, досвідчена друкарка сказала: «Я не виправляла, бо так написано скрізь у Вашому рукопису. Але слово тільки тепер ніхто не вживає: це — архаїзм». Я поцікавився, що саме треба писати замість тільки. І вона, дивуючися з моєї простодушності й відсталості, відповіла: «Тепер усі пишуть лише». Невдовзі переконався, що друкарка була недалека від істини. Не тільки початківці, що не встигли виробити власного стилю й набути певних мовних навичок, а й письменники зі стажем і більш-менш відомим ім’ям останнім часом чомусь так уподобали частку лише, що майже забули другу, дуже поширену й досі в живій мові народу — тільки. У своєму незбагненному захопленні слівцем лише чимало авторів, не дбаючи про стилістичну неоковирність тексту, коли збігаються поряд або в одній фразі однакові звуки й корені, пишуть: «Він залишив лише записку, не пояснивши в ній, власне, нічого»; «Знаю лише, що дядько не залишив своєї роботи»; «Але лише над його ліжком була прибита дерев’яна поличка». Таких прикладів можна було б навести безліч із нашого поточного життя, та досить і цих, щоб переконатись у немилозвучності мови від надуживання словом лише й у тому, як це віддаляє мову художньої літератури від живої, народної. Звісно, частка лише — правомірна («Хотів говорити і не міг. Лише дивився». — М. Коцюбинський). У народній мові трапляється й частка лиш («Нашому маляті лиш слинку ковтати». — М. Номис). Але ні класика, ні народна творчість не цуралися широко вживаного слова тільки: «Лишилось тільки десять хвилин» (М. Коцюбинський), «Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу» (народна пісня). Отож іноді хочеться сказати численним прибічникам слова лише, висловлюючись їхнім стилем: облишмо це безнастанне лише, даймо місце законному, давновідомому тільки!

«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича 

ЧИСЕЛЬНИЙ, ЧИСЛЕННИЙ, БАГАТОЧИСЕЛЬНИЙ →← ЧЕКАТИ 2, ЖДАТИ 2, СПОДІВАТИСЬ, НАДІЯТИСЯ, ЧЕКАТИ, ЖДАТИ, СПОДІВАТИСЬ, НАДІЯТИСЯ

T: 0.084478374 M: 3 D: 3